Вияви милість!

Усі ми хочемо, щоб люди ставилися до нас справедливо. Принаймні так, щоб це було добре для нас. Та чи потрібно шукати її — тієї справедливості? Перша відповідь очевидна — звісно, що потрібно. Та чи варто боротися за неї, стоячи аж до кінця? Спробуймо про це пороздумувати.

Справедливість — це передусім моральний складник людини. І в основі цього слова лежить слово «правда». Усі люди шукають правду й хочуть, щоб вона, так би мовити, восторжествувала.

Бог справедливий

Запорукою справедливості у світі є Бог. Це одна з граней Його Особи. І в Біблії навіть суворо написано, що Бог — грізний Суддя, але справедливий. Тільки людям трохи важко зрозуміти, як Бог може бути одночасно справедливим і милостивим, справедливим і люблячим. Та наш Господь, немов дорогоцінний діамант, багатогранний — справедливий і милостивий одночасно.

Коли ж ми говоримо про стосунки з Богом у своєму щоденному християнському житті, то вони не перебувають у межах справедливості. Бо якби Бог чинив із нами по-справедливому, то де б ми були? Якщо по-справедливому, то наша доля в озері вогненному. Бо ми всі згрішили — і мали б отримати вічну смерть. Ось така справедливість для нас. Але Бог поставив Свою милість над справедливістю й послав Свого Єдинородного Сина Ісуса Христа, щоб нас спасти. Це милість для нас. І ця милість перевищує Божу справедливість (див. Як.2:13). Проте чи це дає нам право чинити несправедливо? Читаємо одну з пісень Давидових: «Нехай Господь зробить мені по моїй справедливості, хай заплатить мені згідно з чистістю рук моїх! Бо беріг я дороги Господні, і від Бога свойого я не відступив… З справедливим Ти справедливо поводишся, із чесним по-чесному, із чистим поводишся чисто, а з лукавим за лукавством його!» (2Сам.22:21-27).

Тобто Господь чинить справедливо зі справедливим. І це спонукає нас чинити по правді. Разом із тим це веде нас далі — до милосердя. Написано: «Бо суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя. Милосердя бо ставиться вище за суд» (Як.2:13).

Це ми розглянули вертикальний вимір — стосунки людини з Богом. Ця вертикальна площина не важливіша від горизонтальної — стосунків людини з людиною. Бо саме ці стосунки, згідно з Писанням, визначають наше ставлення до Бога.

Справедливість у стосунках між людьми

Як нам дотримуватися справедливості в стосунках один із одним? Чи нам варто до кінця стояти на своїй справедливості? Спробуймо розібратися.

Читаю з Євангелії від Луки: «І сталось, коли дні вознесення Його наближались, Він постановив піти в Єрусалим. І Він посланців вислав перед Собою. І пішли вони, та й прибули до села самарянського, щоб ночівлю Йому приготовити. А ті не прийняли Його, бо йшов Він у напрямі Єрусалиму. Як побачили ж те учні Яків й Іван, то сказали: Господи, хочеш, то ми скажемо, щоб огонь зійшов з неба та винищив їх, як і Ілля був зробив. А Він обернувся до них, їм докорив та й сказав: Ви не знаєте, якого ви духа. Бо Син Людський прийшов не губить душі людські, а спасати! І пішли вони в інше село» (9:51-56).

Між юдеями та самарянами були складні взаємовідносини. І в одному з самарянських сіл не прийняли Христа. Бо бачили, що Він іде в напрямку Єрусалима. Я думаю, що Христос був не перший, хто пережив такий досвід неприйняття. І зрештою Яків та Іван, відстоюючи справедливість, мали право таке запропонувати й навіть зробити те, що запропонували. Із людського погляду це стовідсотково справедливо.

Але Христос зупинив їх. Він нагадав їм Своє істинне призначення на цій землі — не губити, а спасати людські душі. Тут яскраво виявляється приклад Божої милості, а не Його справедливості. І це є прикладом для нас, згідно з яким ми можемо зробити вибір: чи стояти до кінця за справедливість, чи виявити милість.

Ще один приклад із життя Ісуса: «А коли Ісус звідти проходив, побачив чоловіка, на ймення Матвія, що сидів на митниці, та й каже йому: Іди за Мною! Той устав, і пішов услід за Ним. І сталось, як Ісус сидів при столі у домі, ось зійшлося багато митників і грішників, і вони посідали з Ним та з Його учнями. Як побачили ж те фарисеї, то сказали до учнів Його: Чому то Вчитель ваш їсть із митниками та із грішниками? А Він це почув та й сказав: Лікаря не потребують здорові, а слабі! Ідіть же, і навчіться, що то є: Милости хочу, а не жертви. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння» (Мт.9:9-13).

Фарисеї зробили справедливе зауваження. У їхній культурі було неприйнятно, щоб учитель їв із митниками та грішниками. Тож, на їхню думку, Христос не мав бути там, де митники й грішники. Це так, якщо по-справедливому. Але Господня милість криється в словах Ісуса: «Лікаря не потребують здорові, а слабі…»

І ось ще один приклад: «Того часу Ісус переходив ланами в суботу. А учні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти. Побачили ж це фарисеї, та й кажуть Йому: Он учні Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу... А Він відповів їм: Чи ж ви не читали, що зробив був Давид, коли сам зголоднів і ті, хто був із ним? Як він увійшов до Божого дому, і спожив хліби показні, яких їсти не можна було ні йому, ані тим, хто був із ним, а тільки самим священикам… Коли б знали ви, що то є: Милости хочу, а не жертви, то ви не судили б невинних... Бо Син Людський Господь і суботі!» (Мт.12:1-9).

Звинувачення фарисеїв щодо учнів згідно з їхнім законом було справедливим. Але Христос знову апелює до цієї фрази: «Милості хочу, а не жертви», стверджуючи, що це важливіше, а Той, Хто говорить із ними про це, взагалі вищий за будь-який закон, зокрема й за суботу.

Наслідки боротьби за справедливість

Ми теж нерідко боремося за справедливість, доводимо свою правоту, коли насправді варто виявити милість. Якщо опиратися лише на критерії справедливості, як ми їх бачимо, то в межах церкви це приведе до поділу. Якщо кожен буде тільки відстоювати справедливість, то ми не зможемо успішно співіснувати й розвиватися. Ми не зможемо любити один одного, любити свого ближнього, як самого себе. Якщо в сім’ї кожен буде боротися за власну справедливість, то не буде життя в такій сім’ї. Там будуть постійні суперечки.

Мені сподобався один приклад, який у проповіді навів пастор Сергій Гаврилов із Узбекистану. Поділюся ним із вами. У горах зустрілися два барани на вузенькій стежині. Й ніхто з них не хотів поступитися. Вони зчепилися рогами й обоє упали в прірву. Та згодом на тій стежині зустрілися баран та вівця. Вівця лягла на землю, притислася до неї, і баран пройшов по ній. Так вони розминулися. Висновок очевидний: не будьмо ж баранами.

І дійсно, інколи не варто відстоювати свою справедливість. Не завжди має бути так, як я думаю. Проявляймо милість і любов. Так учить нас Слово Господнє, так Своїм прикладом показує Ісус Христос. Не будьмо фарисеями, які, відстоюючи свою справедливість, не бачили, що поряд із ними Хтось більший, ніж храм, Той, Хто є Господом суботі.

Тому пам’ятаймо про милість і виявляймо її у наших стосунках один із одним. Бо стояти на своїй справедливості не завжди добре. І що я зауважив: чим більше ми один одного пізнаємо, тим більше бачимо недоліків. Але якщо ми навчимося любити цих людей, полюбимо їх так, як каже Писання, то зможемо виявляти до них милість. Як і Христос полюбив нас — і простив нам. Він зняв із нас великий тягар гріхів, хоча ми цього не завслуговували. Тому не ставаймо суддями для своїх ближніх, але виявляймо милість до них. У Слові Господньому написано, що яким судом ви судите, таким осудять і вас.

Чи готові ви до справедливого суду?

Роман КУХАРУК, м. Тернопіль

Благовісник, 4,2023